Хто ошукав колись мене, дитину,
Досяжністю і вартістю мети,
І змусив із буденним сірим плином
В її одвічний пошук йти і йти?
Сьогодні ж сторінки років гортати,
І тішитися тим, що якось жив,
Зворотній відлік до початку страти
Всіх викоханих, рідних міражів.
Ні, душу вже не крає, твердо знаю, -
Нарешті маю визначене щось,
То ж слушний час, наливши аж до краю,
Підсумувати все, що не збулось.
Звикаючи до вироку «Ніколи»,
Згадати те мізерне, що було,
Та ні, це не роки мене збороли,
Є більш лукаве, вишукане зло.
Так, вже мені ніколи під вітрилом,
Не йти на Фіджи курсом фордевінд,
І та, яка… Мені не скаже «Милий…»,
Зневажливе почую «Ні, не він»,
І мерзнути на схилі Евереста,
І в сельві заблукати - не мені,
Негарно якось, ницо і нечесно,
Коли, як справжнє, то в далечині.
Багато що вже не побачу, схоже,
Ні Фіви, ні славетний Нотр-Дам, -
Чи клята карма, чи то воля божа,
Що народився не тоді й не там…
Вітчизну і часи не обирають, -
То ж недоречна і до них любов,
І прагнув я не щастя і не раю, -
Справдешнього чогось,
та не знайшов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1028906
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2024
автор: Алексей Мелешев