Мовний патруль у лісі
У селі, у Поляниці,
Ранок інеєм іскриться,
По навколишніх лісах,
Шепчуть мавки у кущах,
У смереках віє вітер,
Крізь вершечки сонце світить,
Ген, курличе журавель,
Прокидайся, Буковель!
Прокидайся, уставай,
І гостей своїх вітай!
По долинах, полонинах,
Ішли троє, в мокасинах,
Більший, меньший і маленький,
Простували по тихеньку.
Кожен з них мав диктофон,
Збірку творів Фаріон,
У руках ціпка міцного,
І не крапельки спиртного.
Хто ж вони, ці дивні люди?
Відповідь такою буде -
То не браконьєри кляті,
І не грибники затяті,
Не пожежники відважні,
Не поліція поважна,
То із самого Франківська,
Хоч дорога і не близька,
На курорт, а не на "нуль",
Мовний рухався патруль.
Першим сунув дід Стецько,
Років, десь мабуть, під сто,
Бачив з далеку Бандеру,
Мав під стріхов машингвера,
Геть глухий, підсліпуватий,
Але мовленник завзятий!
Знав Стецько такі слівця,
Варті тільки фахівця,
Як бувало ними тьохне,
В опонента вухо сохне!
А за ним, кульгавим ходом,
Перся бородань з айподом,
Бувший ТЦКашник Свійський,
Що покинув наше військо,
Вигляд мав синьо-рум'яний,
Був колись постійно п'яний,
А тепер, завжди тверезий,
Й дуже злий, як гостре лезо,
Вічний ворог Пацюка,
Є історія така...
Третім дріботів Микола,
Його знала уся школа,
Всіх він там тримав у страсі,
Вчився у четвертім класі,
Алфавіт на пам'ять знав,
Хоч книжок і не читав,
Вів Тік-Токі та Інстаграм,
Випивав вже по сто грам,
А в патруль пішов для проку,
Щоб прогулювать уроки...
Гомонячи між собою,
Їм на зустріч вийши двоє,
Хлопець, дівчина, під руку,
Дід Стецько прибавив звуку,
В слуховий свій апарат,
- Йосип драний! Шах і мат!
Хлопці, тисніть їх до рову,
Я почув російську мову!
Свійський, давнішній п'яниця,
Першим крикнув: - Паляниця!
Всім стояти! Ані руш!
Аж закляк від страху вуж!
- Нісенітниця, світлиця,
Теревенити, обценьки,
Непереливки , веселка.
Промовляйте по порядку! -
Не послаблював він хватку.
Ті по черзі повторили,
З переляку аж присіли:
- Мы тут вышли погулять,
И по русски потрещать,
Ведь в лесу, в столь ранний час,
Никого нет кроме нас.
Ні, ну правда, ми при всіх,
Не говоримо, це гріх,
Українську мову знаєм,
Нею завжди розмовляєм,
У маршрутці, у метрі,
В магазині і в кіні,
А тут девушка пристала,
Что общаюсь с ней я мало,
Пришлось в лес её вести,
Чтобы душу отвести.
- Як немає тут нікого?
Свійський заступив дорогу,
Он, від ваших балачок,
Геть облисів їжачок,
Від жахливих "что" і "как",
Лось отримав переляк,
А "сравни" і "подстрахуй",
Хоч помри але не чуй!
Ні, громада лісова,
Ледь від ваших слів жива!
Тут, хильнувши кока-коли,
У розмову встряв Микола:
- Ягоди, гриби, горіхи?
Процідив крізь зуби тихо,
- Та какі гріби, ви шо?
- А якщо знайду, то шо?
Тихо, тихо, постривай,
А ну, андрус, пострибай!
Не кремпуйся, мантилепа,
Біні стрибати не треба.
Дійсно, ніц, нема де діти...
А мобіла подзвонити?
Ти чого такий патлатий,
За кобіту тебе мати?
І з якого ти району,
В тебе пика не знайома...
- Айно, айно, Миколай!
Але хвильку зачекай! -
То Стецько нарешті зміг,
Причалапать до своїх.
- Не кобіта він, юначе,
Має пуцьку в своїх ґачах.
Хлоп на шпацер взяв цімборку,
Звабив пінду за пацьорки,
Притаргав її до лісу...
От холєра! Йосип лисий!
Вони значать тут дерева!
Йойки! Мати Василева!
Най би мене пес лизав!
Як я зразу не прознав!
Їм до дупи тая мова,
В них тут здибанка на дрова!
- Та які дрова, ви шо?
- А якщо знайду, то шо?
То Микола знов устряв,
Дід Стецько його утяв,
- Ось дерева під рукою,
Ось ви тутай обидвоє,
Десь повинна бути тачка,
Най но копне мене качка!
- Дрова, тачка, та ви шо!?
- А якщо знайду, то шо?
- Цить, Миколо, вражий сину!
Сто чортів тобі у спину!
Признавайтеся но щиро,
В торбі маєте сокиру?
- Ось вам торба, ось, будь ласка!
Там лиш дві звірячі маски,
Вона - кішка, я - собака,
Мы квадроберы, однако!
Вийшли в ліс щоб посичати,
Поскавчати, погарчати,
Ви довели нас до краю,
Відійдіть, бо покусаю!
- Йосип голий на кобилі!
Що ж це коється у мирі!?
Сі засіпало мі око,
І покренціло сі в боку,
То все з нервів, от холєра!
Що не взяв я машингвера.
Хто ж веде у ліс кобіту,
Щоб собакою там вити?
От, як я батярував,
Скільки було тих забав!
Як фрезуру налаштую,
Нові мешти як узую,
Поляреса в камізельку,
Прилаштую на петельку,
І на рандку до слічнянки,
Аж від вечора до ранку!
І де бралось тої сили?
Срали-мазали-мастили!
Якось з кумпелем-вар'ятом,
За компанію на свято,
Їхав штриков у Радехов,
І сі здибав там зі Стефов.
Як приїхав з відтіллє,
Зрихтували весіллє,
Закололи поросєтко,
А до нього і телєтко,
І гуляли всім кутком,
Йосип босий за пеньком!
А, як з Стефов сі побрались,
То вже вік не розлучались,
Кожен вечір я летів,
До Стефанії домів,
А та вже мене чекала,
Частувала, пригощала,
Навзаєм я неодмінно,
Їй приносив легуміни.
Потім сяду за столічек,
Наломаю перепічок,
Гари кілішок лиґну,
Чохлю зупи заковтну,
Мандибурки з кармендалем,
Ґаляретки із мигдалем,
І швиденько, так от, шльоц!
Під вовняний теплий коц,
Наче пструг у потічок,
Прям до Стефи під бочок.
А ви в ліс у масках звірів!?
Йосип мертвий у могилі!
Піднапнувши кругле брісько,
Одізвався знову Свійський:
- Ну, якщо ви кіт і пес,
То таким буде процес -
Ви самі прийшли до лісу,
Без господаря? Ну, звісно!
Покусати нас збирались?
Тож звірятки, ви догрались!
Накладемо вам намордник,
І доставимо в пітомник,
Відвеземо вас обох,
На обробку проти блох,
Від кліщів і паразитів,
Ну, а що з вами робити?
По прививці проти сказу,
Щоб не множили заразу,
Бірку з номером на вухо,
Ото буде вам житуха!
Потім візьмемось завзято,
Горе-власника шукати,
А як той не віднайдеться,
Каструвати вас прийдеться,
Щоб такі от квадробЕри,
Не плодилися "бєз мєри".
- Да, вы что!? Побойтесь Бога!
Она - Настя, я - Серёга,
Подурачились мы трошки,
Эти ж маски - понарошку!
Дядьку, просим, відпустіть,
Нам же жить іще і жить!
Ми продовжим вчити мову,
І розмовну і письмову,
Бо, що дід нам розповів,
З нас ніхто не зрозумів,
А квадроберство покинем,
Хобіхорсингом заміним,
Осідлаєм палінячку,
Як заправдішню конячку,
І галопом чи алюром,
Будем гоцать по бардюрам,
А у ліс ми ні ногою,
Зуб даю за нас обоїх!
Тож патрульні мовознавці,
Сіли радитись на лавці,
Свійський штраф хотів впаяти,
А Микола в пику дати,
Але дід Стецько їх спас,
Відпустив на перший раз.
Каже: - Ми ж бо не караєм,
А повчаєм і навчаєм,
Так, що коники, кругом!
І бігом, бігом, бігом!
Палки поміж ноги взяли,
І додому поскакали!
Мову вчіть, як той закон,
Ось вам збірка Фаріон,
Щоб ніяких "что" і "как",
Бо спущу на вас собак!
І дивіться там мені!
Йосип сивий на коні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029355
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2024
автор: Костянтин Вишневський