Затуманюють радість тривоги,
Не зігріє їх зелень натхненна.
Упивається, аж до знемоги,
В серце голками велич блаженна.
Сліпить очі ця тисячна розкіш,
Що іскриться на гілках ялини.
Забиває від захвату подих,
А в душі підіймаються кпини.
Налягає війна на свідомість,
Тиснуть мізки щоденності втрати.
Угорі розлилась невагомість,
Заховались за сірістю ґрати.
Непокірності ж дух б’ється в тілі,
Та розбурхує внутрішню сутність.
Чи живеш, коли все у похміллі,
Чи відчув вже для себе в тім зручність?
Як не як, таки прийде в оселю,
Новий рік зі змією в’юнкою.
Заясніє на небі зорею
Й нарече її кожен своєю.
І, дай Бог, щоб щасливою стала,
Щоб світила у скрутну годину.
Щоб недоля навіки пропала -
Напились бо по вінця полину.
27.12.24
світлина: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029408
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.12.2024
автор: Валентина Ланевич