Мінлива осінь знову бродить містом,
Вмиваючи дощами ліхтарі.
Іду кленовим парком, жовтолистим,
Шукаючи відлуння давнини.
Осінній парк, занурений в тумани,
Скидає нишком шати золоті.
Мої сліди, заметені вітрами,
Згубилися в примарній суєті.
Мережить сумом пані Ностальгія,
В минуле повертаючи думки.
Де спогадами марить, струменіє,
Але туди стежину не знайти.
Лише знайома паркова алея,
Біжить удаль, зникаючи в імлі.
Старенька лавка дивлячись на неї,
Пригадує хвилини неземні.
Спадає мокре листя на бруківку,
Шепочучи востаннє про жалі.
Продовжую оманливу мандрівку,
А скрипка тужно плаче вдалині.
— Куди іду і що знайти я хочу
В облудній, ілюзорній метушні?
Снують думки, лише вітри регочуть.
Махають клени вітами мені.
28. 12. 2024 Л. Сахарук-Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029519
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2024
автор: laura1