Взимку в лісовій місцині
Спав їжак в своїй хатині.
Але сон погриз бабак -
Стук у двері вчув їжак.
- Хто це? – Коль спитав тривожно, -
Мене будить в ніч морозну?
- Я, твоя матуся, синку.
Пустиш у свою хатинку?
До дверей Коль підійшов,
В очко глянув, біль знайшов –
Мама за дверми стояла,
Сльози з личка витирала.
Двері Коль їй відчинив,
В дім матусеньку пустив.
Відігрів, нагодував,
А тоді її спитав:
- Чом до мене, люба ненько,
Ти навідалась раненько?
Мала б сон ловити ти,
А наважилась брести
Лісом у зимовий час,
Коли сніг глядить в анфас?
- Хату я не утеплила,
Змерзла, як морозу сила
Узяла мене в лещата.
Вийшла я тоді із хати,
Бо ослабла, зголодніла.
Щось їстівне захотіла.
Двері ще не притиснула,
Тут лисиця. Дременула
Я в калинові кущі.
Лиска – в дім мій, по харчі.
Їх там, звісно, не знайшла.
Тож як вийшла, була зла.
Я накрилась сніжним комом.
А вона лягла під домом.
Коли рудька захропіла,
Я зі снігу своє тіло
Випхала і за хвилину
Подалась до тебе, сину.
При цих спогадах у неньки
Слізки потекли рясненькі.
- Ти – жива. Немає драми,
Житимемо разом, мамо.
Попоїли, обійнялись ,
В ліжечко обоє вклались.
У теплі були, у снах,
Поки не прийшла весна.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)