Попоїв і вийшов зранку
У суботу в двір Романко.
Взяв мольберт, папір (бо ж літо!),
Малювати взявся квіти.
Матіоли і ромашка
Гарні вийшли у Ромашки.
Й маки видалися гожі,
Й соняшник на сонце схожий.
Фон – не клумба, луг чи паша –
Голуба планета наша!
Хлопчик мріє, що краса
Блиском грала, як роса
Попід сонцем на землі,
Де минають наші дні.
Та забув у двір Романко
Табуретку взяти з ґанку.
Тож тримав в лівій руці
Фарби й пензлики усі,
Окрім того, яким він
Клав на цвіт мазки нові.
Так захопився хлопчина
Аж спітніла сорочина.
Тюбики зробили вдих,
Стрибнули униз, із них
Фарба потекла рікою.
Хлопець не повів й бровою.
Фарбу жовту пензлем клав,
Соняшник він малював.
Мама вийшла з пиріжками.
Плеснула за мить руками.
- Сину, з фарб – Десна і Вісла.
Чом не взяв ти з ґанку крісло?
Глянув син, розхвилювався.
Та за хвилю здогадався,
Як йому вчинити треба:
Фарби він збере і небо
Намалює, сонце, пташку,
Дерево, під ним ромашку.
Ще червоні маки в житі
І волошки у блакиті.
Про свій задум розказав
Нені. Фарби позбирав.
- Гарно! - мовила дитині
Мати.
- Ще не все. Родині
Дам мальоване. Й не сон це.
Хай усім їм світить сонце!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029567
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.12.2024
автор: Крилата (Любов Пікас)