Оригинал:
Когда, обвенчанный с Удачей,
Я гордо шел от алтаря,
Народ сочувственно судачил,
Зазря, мол, все это, зазря…
Не верят!…Так или иначе,
Но я на свадебном пиру:
«Удачи, родненький, удачи!»
Себе отчаянно ору.
Но все верна воспоминанью,
Другому все еще верна, —
«Прости, соколик… Помираю…» —
Тихонько шепчет мне она.
И гость, поднявшийся для тоста,
Едва не расплескав вино,
В растерянности сел и просто
Добавил: «То-то и оно…»
Мій український переклад:
Коли зі Щастям повінчався
Й від вівтаря я гордо йшов,
До співчуття народ вдавався,
«Дарма!» лунало знов і знов.
Не вірять!.. Вірити не змушу,
Та зичу за столом собі
Горланячи прекраснодушно:
«Рідненький, хай щастить тобі!»
Та Щастя спогад зберігає
І іншого не зрадить, ні.
«Пробач, соколику… Вмираю…» —
Тихенько мовило мені.
І гість, який для тосту звівся,
Вина ледь-ледь не розплескав.
Він сів тоді, бо розгубився,
І просто так «Еге ж…» додав.
Переклад 29.12.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029613
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2024
автор: Валентина Ржевская