Вона виходить тільки уночі,
Ховаючи обличчя за вуаллю.
Шукає слід загаслої свічі.
І погляд її світиться печаллю.
Вона іде – одна, немов луна,
Що в коридорах вічности лунає.
Вона і світ – між них скляна стіна
І з лабіринту виходу немає.
Вона і ніч. І біль в її очах,
Який тобі, на жаль, не зрозуміти,
Бо ти пішов, лишивши
На устах смак поцілунків
і торішні квіти.
2001.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029754
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.01.2025
автор: Анно Доміні