не можна гасити вогонь кохання
і де б ти не був у степах чи в пітьмі
неначе недоля чекає прощання
і знову звертаючи вслід у зимі
вкриває обійми салон поцілунків
мене там немає лиш сумнів і гнів
вбиває щоразу у стрімко-гатунків
дедалі підносячи гуркіт та грім
не можна гасити вогонь кохання
воно вдарить токами струму під сонцем
немов співвідносить наш світ до чекання
в погоді минувшини вслід під віконцем
вриває у мірі підвищений тиск
гатить не блукаючи в шурхоті ніч
лиш вогник кохання згасає на риск
зігрівши нас кавою старанна та піч
не можна гасити вогонь кохання
воно божество та творіння чудес
неначе недоля чекає прощання
злітаючи вслід у горі до небес
11.02.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029847
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2025
автор: Мирослав Екман-Кременецький