Одна стоїть, серед поля,
Мов квітка снить, зовсім квола.
Погляне вгору, до небес,
Чому не сталося чудес?
Свята минають день за днем,
Поведе мову з вітерцем.
Зло відчиня душі дверцю,
Сховає біль, щем під серцем.
Стискають сльози - гнів повік,
Не відчуваючи потік.
Печуть вогнем, вже по щоках,
На мить змивають з очей страх.
Надію мала… та нема,
Тремтить знесилена німа.
Та все так хоче спитати,
Чи доля їй зустрічати?
Свого синочка із війни,
Чи сльози зронять й ясени,
Які колись вдвох садили?
02.01.2025р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1029848
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.01.2025
автор: Ніна Незламна