А по Мінорі все не попада.
Чи береже її Свята десниця?
Тече з-під граблі кров,
немов вода.
Святая кров, з народної криниці.
Скажений кнур натужно верещить
Заліз по куций хвіст він сам в болото
Бо дурень розпальцований
Рулить
Підсвічника трима -
Гидка робота.
Усе в крові і бруді керівнім
Дніпро аж посивів від того бруду
І славлять цербери за кістки, тельбухи...
Немов святого, підлого іуду
Соромна лайка мов би сніг кружля
Холодним вітром у віконце б'ється
Старої хати, де жила любов,
Будило світлом, материнське серце
Немов окрадено Дитячий Світ
Казки розкидано і стоптано катами
Та характерник лиш, старезний дід,
Дим з люльки стелить хитро, над панами
Свинячі пики чхати почали
І сірий кнур навік пірнув в болото.
Нестало й дурня. Задавив, бо Вій!
І той коваль, який прозвавсь Людота.
У нас достатньо міцних ковалів!
Мамай ізнов вернеться до Народу.
І меч гострий всіх винищить катів
І поверне нам Славу і Свободу!
Мінора... на металобрухт піде
І свічники усі поприбираєм
Бо Час Новий, Закон Старий верне
І Мати тих, хто винний, покарає!
Ан. БУК-Стефко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2025
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)