Безумство безкінечності безмежжя…
Човен без весел. Ніч сліпа. Лагуна.
Свідомість страхом темрява мережить.
Застиглий в відчай час – загуби трунок.
В тому ніщо живе/померле Я.
В могилі всесвіту німій, прозорій
Пульсує автономний стимулятор.
Мигтить маяк, карбує в простір порух.
Ця ламана світобудови варта.
Реальність – серця власного биття.
Розбудить світло берегів смарагди.
Населить ранок звуком, рухом тишу.
В ілюзію буття занурить радо.
Про серця істинність забуде грішний,
Щоб знов в глевкій блукати метушні.
Чи ні?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030034
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2025
автор: Пісаренчиха