Коли зима ступила твердо на дорогу,
Ведмідь Валько заліз швиденько у барлогу.
З малини чаю випив, з’їв калач із медом,
Лаписька вимив, ліг у ліжко, вкрився пледом.
У сон за мить пірнув. В нім річку бачив, рибу.
Та якось вчув крізь сон гудіння, потім – вибух.
Злякався, з ліжка зліз, до лісу ніс наставив.
Побачив сніг, що ліг, і вогняну заграву.
Ревіти став. Тут рік Новий наставив чубчик,
Спитав:
- Злякався?
- Так! І змерз!
- Дам тобі супчик –
Смачний, гарячий, калорійний, щойно з печі.
Дав. Взяв Валько й Нового обійняв за плечі.
- Якесь бажання також можеш загадати.
- Хочу, щоб кожен міг у нас спокійно спати,
Щоби вогні ворожі лиха не робили,
Ліси, поля, міста і села не палили!
- Ти не один у ніч оцю таке бажаєш.
Безліч людей, тварин про це мене благає
В твоїй країні – Україні. Терплять болі
За те лише, що хочуть правди, хочуть волі.
Бери ще шапку й шарф. Я все зроблю, що зможу.
- Новий! Я вірю тобі!
- Правда переможе!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030064
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.01.2025
автор: Крилата (Любов Пікас)