Вже заснув?
Я скраєчку душею приткнуся…
Не схвилюю.
То вітер нам кличе весну.
Тільки третя…
Не бійся, тобі не наснюся…
Боже, часу – на вік.
От чого не до сну.
Я сьогодні побуду у ролі матусі.
Колискову тобі?..
Може й справлюсь, хто зна…
Наспіваю про котика в білім кожусі.
Посміхнувся…
Аж місяць припав до вікна.
Скільки справ… Більш людей…
Безумовно, втомився…
Муза теж потребує уваги собі.
Не біда.
День давно планувати навчився.
І годин трішки більше у творчій добі.
Наче впевненіш березень став крокувати.
Прихорошує цвітом весну молоду.
Знову посмішка…
Ти ж не даєш міркувати…
Спи. Ще рано.
Я мовчки до книг перейду.
Не поет…
Ти – пророк для цієї епохи…
А я стежу за творчістю лиш, віддалік…
Час додому…
Душа притомилася трохи…
Дніє вже.
Стерла видиво рухом повік…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030138
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.01.2025
автор: на манжетах вишиванки