У сни мої приходиш ти не часто,
Хоч Господа молю про це завжди.
Тремтить на вістрі часу наше щастя,
Адже воюєш ти проти орди.
Пригадую хвилини розставання.
За свідків – з неба зорі золоті.
Зізнався ти мені тоді в коханні
Й на схід у чорне пекло полетів.
Повільно плинуть дні тепер і ночі…
Давно від тебе не було дзвінка…
Сльозами затуманилися очі,
Бо невідомість також їх ляка.
Кричати хочеться в такі хвилини:
«Спинись, росіє, досить вже смертей!
Життя дається тільки раз людині,
Запам’ятай це правило святе!»
29.12.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2025
автор: Ганна Верес