ДЕ ЦІЛУВАЛИ СТЕП КУРГАНИ
Світ ловив мене, але не спіймав
Автоепітафія Григорія Сковороди
Де цілували степ кургани,
В траві обличчям, горбуни,
Де зчаста били в барабани
І пил клубили табуни,
Воли на рогах колихали
Мандрìвне сонце чумака,
Журбою патока лягала
Від чаду ватри з кізяка,
Де кам'яні дрімали баби,
Що вічності здолали тлін,
Ночами де збирались жаби
До ніг пласких їх, на уклін,
Я прокрадався до Азову:
Стогнав невтомний суховій,
На південь йшов я, босоногий
За долі покликом і мрій,
Чебрець топтав, брав у долоні,
Нічліг знаходив, хліб, води -
Я був нащадком мимоволі
Григорія Сковороди,
Я гриз його благословенний,
Священний, кам'яний сухар,
Та всесвіту батьківські землі
До мене він пройшов, як цар;
Ваблива перед ним мережа
Міняла марно кольори -
Мене ж лякали дум бентежних,
Життя свободного вітри.
Вражає величчю вершина
Щасливих помислів його -
Мені даруй же піснь пташину
І степу батьківське крило,
Твої для того й сяють зорі -
Як шлях земний увесь пройду,
Щоб тіло цвинтар упокоїв
У степі цім, яким я йду...
30-31.12. 2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - картина І.К.Айвазовського "Український пейзаж з чумаками при місячному світлі"", 1869
ГДЕ ЦЕЛОВАЛИ СТЕПЬ КУРГАНИ
Мир ловил меня, но не поймал.
Автоэпитафия Гр.Сковороды
Где целовали степь курганы
Лицом в траву, как горбуны,
Где дробно били в барабаны
И пыль клубили табуны,
Где на рогах волы качали
Степное солнце чумака,
Где горькой патокой печали
Чадил костер из кизяка,
Где спали каменные бабы
В календаре былых времен
И по ночам сходились жабы
К ногам их плоским на поклон,
Там пробирался я к Азову:
Подставил грудь под суховей,
Босой пошел на юг по зову
Судьбы скитальческой своей,
Топтал чебрец родного края
И ночевал - не помню где,
Я жил, невольно подражая
Григорию Сковороде,
Я грыз его благословенный,
Священный, каменный сухарь,
Но по лицу моей вселенной
Он до меня прошел, как царь;
Пред ним прельстительные сети
Меняли тщетно цвет на цвет.
А я любил ячейки эти,
Мне и теперь свободы нет.
Не надивуюсь я величью
Счастливых помыслов его.
Но подари мне песню птичью
И степь - не знаю для чего.
Не для того ли, чтоб оттуда
В свой час при свете поздних звезд,
Благословив земное чудо,
Вернуться на родной погост.
1976
Арсений Тарковский
Цікаві відомості:
Тарковські та Україна - UAHistory
https://uahistory.com/topics/famous_people/5100
Арсеній Тарковський: «Родною землей для меня всегда была земля украинская…» — З перших уст
https://www.zpu.kr.ua/shche/istoriya/1316-arsenij-tarkovs-kij-rodnoyu-zemlej-dlya-menya-vsegda-byla-zemlya-ukrainskaya
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030359
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.01.2025
автор: Тетяна Даніленко