Іще печаль не виїла душі,
але таке, здається, неминуче,
коли поллють у суглинок дощі,
що принесе важка, свинцева туча.
Стріла ввіткнеться в землю із пітьми,
на небі теж усе не слава богу,
там лаються пройдисвіти громи,
що місто взяли в дощову облогу.
Ти зливі не переч, нехай іде,
хай гуркотом утішить піднебесся,
засяє скоро сонечко ясне,
коли востаннє блискавиця скресне.
11.01.25р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030456
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2025
автор: Микола Соболь