Тому лиш, хто душу оголену прийме,
Оголене тіло можливо віддати,
Щоб потім себе від людей не ховати,
Прирікши життя на страждання безсиле.
Любові нема, де присутнє вагання,
Коли не готовий за неї померти,
Коли свої кредо і принципи вперті
Не можеш відкинути ти за кохання.
Всі мрії помруть дуже скоро в невірі,
Якщо пристрасть тіла сильніша поваги,
Приспущені будуть у траурі стяги,
Якщо ви поводитесь, мов дикі звірі.
Інстинкти, бажання, продумані плани,
Контракти, обов’язки, секс по годинам,
Є гроші, багатства, та зникла людина,
Яка була щастям, в дитинстві, для мами.
Втікають роки, а за ними надії,
Вже тіла не шкода, а душу тим паче…
Лиш інколи хтось там, всередині, плаче,
І ніби прикуті до ніг важкі гирі.
Душа має завжди там бути, де тіло…
Де справжнє кохання, думки не про себе,
Тоді лиш сторицею Бог все поверне,
Якщо ти комусь вже віддав тепло й світло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2025
автор: Ярослав Ланьо