Це треба так туди напхатись,
(пробачте за мою нахабність)
що змушена жалітись на побої
і мати щастя вийти в світ живою.
Отож було це з ранку пів на восьму,
чудовий настрій, кава з ароматом рому,
людей неначе й не так багато,
зупинка вільна, ну хіба не свято.
Хвилина щастя, далі бог зна що,
я пам'ятаю галас, лікоть і гальмо.
Водій кричить, колеса скачуть:
"Агов, а ну віддайте мою здачу!"
Ще трішки, і мене роздавить,
не маю змоги протягнути палець
до вуха, бо почухать треба,
а дихать як? Аби я тут не вмерла!
Ну годі, люба, вистачить сатири,
вони і так все добре розуміють,
бо смішно має бути тільки тим,
хто звідти вибрався до нас живим!
13.01.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2025
автор: Настя Біла