***
День скотився у ніч, оберегами долі забутий,
обгорілий від сонць і загублений в давніх снігах.
Ще хоч трохи б йому наодинці зі світом побути...
Та поквапно утік. Заховався в німих ліхтарях.
На довірі безсонь невідомість розгойдував вітер,
і чіплявся туман за молитви всеношної крок.
Взявши владу до рук, застарілі тривоги час витер
і проводив думки по розкриллю небесних стежок.
Найсвятіша любов, відігріта у серденьку мами,
йшла у ранок новий на найвищих відсотках надій
і виносила в день обіцянки, їй дані зірками,
щоб тримати світи, біль нестерпний долаючи свій.
А зневоднений день знов сховає від сорому очі
у самотніх кутках овдовілих на щастя родин...
Не чіпайте туман, до глибин щиросердя охочі,
не торкайтеся струн кришталево вразливих судин.
Зі збірки Межа (2023)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.01.2025
автор: Наталія Погребняк