Повірити у те, що ти - вогонь,
що ти вода - з ущелини гірської,
і спити силу з явиних долонь,
де брали силу найгрізніші вої.
І обійти усі старі кути,
і закадити мировим кадилом,
аби зійшли, як треба, всі хрести,
і вознеслись над нечистю мірилом.
Аби всі змії збились ув одне
й сторчма скотились у глибоку прірву,
де ніч не знає, як вертіти днем
і як ламати простодушним віру.
Бичем пройтись по шкірі посіпак,
котрі забули істинне і гоже,
лишити на всьому стожилий знак,
що мітить цільно людяне і Боже.
І як зійде сто іскор по воді,
і як з ущелин гримнуть білі ропи,
відчути силу віщу у собі
і аж тоді притишити супротив...
15.01.25 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030810
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.01.2025
автор: Леся Геник