Вийди із кола, із клубу, зі зграї.
Бачиш – зірки не такі вже яскраві
В небі, що наче з крихкої емалі, –
Видно перетини швів.
Сповнені світла небесні палаци –
Казка наївних поетів-паяців.
Всесвіт замкнеться в квадратній кімнатці
Мі́ста неонових слів.
Місто затягує вправно, підступно,
Наших печалей йому не збагнути.
Радіохвилі пов’яжуть, мов пути,
Диктор нашепче вірші.
Стіни старі адаманту міцніші,
Привид минувшини плаче у тиші.
Може, втічеш, та запізно помітиш
Пустку, що замість душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030952
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2025
автор: Мірія Преварська