Вся земля навкруг двигтить.
Точиться страшна війна.
В грудях серденько тремтить
І душа моя сумна.
Сум її, неначе ніж,
Ріже на шматки дрібні.
Але краще вмерти, ніж
Здатись ворогам в війні
Цій. Боронимо ми край
Рідний, любий, дорогий.
Він для нас – неначе рай
Не небесний, а земний.
В ньому всі ми живемо,
Народившись. І нехай
Ми за нього помремо,
Та війні настане край.
І не буде більш її,
Бо вона не прийде ввік
Вже до нашої сім’ї.
Житимемо ми повік
В мирі. Він нас буде гріть,
Наче сонце золоте.
Будемо життю радіть
Ми. Мов квітка, розцвіте
В серці та душі у нас
Щастя світле, чарівне
І цвістиме повсякчас,
Наше все життя земне.
А війни не буде ввік,
Як ця піде в небуття
Темне, ніби ніч, навік,
Назавжди, без вороття.
Згадкою лиш буде в нас
Ця війна, що повна зла.
Буде мир гріть нас всякчас
Дотиком свого тепла.
Євген Ковальчук, 16. 03. 2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030957
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.01.2025
автор: Євген Ковальчук