Залякані смерчем ілюзій і власної вроди
З дитинства благали про крила - піднятись з юрми,
Дізнатись наскільки коштовним є подих свободи
Горді, нескорені діти сліпої зими.
Співали про вічне кохання й живучість надії
Не кажучи вголос про то, що в них доля одна.
Розтанули знов, як і ті, хто повірив у мрію,
Діти сліпої зими як настала весна.
Ховались у теплі обійми дитячої книжки,
Між слів і рядків безустанно шукали сліди.
Вірність пізнали в іще не остиглому ліжку.
Зимне життя задля мрії віддав назавжди.
Безсмертя - то створена клітка. Чи схоче хто-небудь
Піднятись туди за собою спаливши мости?
Ув’язненим птахом востаннє побачити небо?
Просто віддати їм крила, зректися мети?
Чи зможеш повірити, як зимні діти, щоранку
У те, що мета варта сил, щоб іти до кінця?
Згодом, розстане і сніг, що прийшов на світанку.
Бігтимуть краплі-сніжинки неспішно з лиця.
Залякані смерчем ілюзій і власної вроди
З дитинства благали про крила - піднятись з юрми,
Дізнатись наскільки коштовним є подих свободи
Горді, нескорені діти сліпої зими.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1030994
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.01.2025
автор: Seth