Вовки йдуть самі, бо вірними були –
не зрадили нікому – лише собі...
Хутро їх захищає, а зуби лякають,
але від самоти вони не захищають.
Вовки – їх виття тебе чомусь лякає,
але бажання зрозуміти немає –
розуміння, що їх вже давно немає –
лиш листя їх сліди замітає...
Зіниці, що розумом мудрістю сяють,
але всі то хижістю вважають,
бо самі того і краплі не мають –
бідних духовно багаті лякають!
Вовки – їх виття тебе лякає,
але їх лише їх сім’я оберігає,
а ліс навколо вбити бажає,
бо сильні вони, аж слабкість перемагає...
Вовки безстрашні, але бояться...
Зникнути, образити чи засмутити бояться!
Образити і вбити їх ніхто не забороняє,
але зайвих не залишають...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031115
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2025
автор: VictoR