Мені сьогодні знову нагрубили
Якась панянка за просте прохання
Не виставляти на загал російське
На цій війні стількох вже вбили
І стільки вже лишилось шрамів
А ці істоти, як тварини свійські...
Їх не лякають вже ані ракети
Ані масштабні обстріли арти
Що б'ють вже близько до мільйонів
Вони мораль міняють на касети
Які писали ще колись совки
В містах, де наші хлопці нині у полоні
Невже ж так важко бути й не лишитись
Совковим шлунком на кістлявих ніжках
Що топчуть землю явно не свою?
Вона мені сказала, що не треба злитись
Шо ще ось-ось ну зовсім трішки
І вже закінчимо війну
Що знову будемо миритися з братами
Які стількох з народу вбили вже її
І досі обстріли руйнують Україну
Раби завжди хотітимуть з катами
Ділити землю свою, бо раби
Вони так радо зрадять і родину...
Мені сьогодні знову нагрубили
Бо в бліндажі так гидко слухати русняве
Які совки постійно викладають
Раб тішиться - раба не вбили
Вони кривавим воєм тому кату: "браво!"
А хлопці й досі помирають...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031122
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.01.2025
автор: Володимир Ромен