Благала тиші,
а вона, як меч:
холодна й гостра,
і дзвінка, як луни.
Висмикує з корінням
нерви-струни
усім законам волі
всупереч.
Просила тиші,
а зійшла гроза.
Пустила в ніч
свої вогненні стріли,
терпким безсонням
оповила тіло,
не залишивши
і стезі назад.
У тому герці
ока не зімкну,
лиш часом вітер
думи заколише,
коли здається -
вимолена тиша
от-от розбудить
бабу кам'яну…
©Ірина Білінська
20.01.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031166
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.01.2025
автор: Ірина Білінська