Недостатність. Дефектність. Безсилля.
Ніби місця немає ніде.
Бо клітини твого же тіла
Атакують самих себе.
Ти замкнувся у хворому розумі.
Цитокінова дисрегуляція.
Що було колись фагоцитозом,
Мутувало у девіацію.
Апоптична форма агресії:
«Не живи, не існуй, не дихай»
Т-клітини вводять репресію —
Некоректну імунну відповідь.
Ти кричиш у свої глухі вуха:
«Вставай на ноги, живий мрець».
Можеш чути, та вже не слухаєш.
Самозречення — патогенез.
Руйнування тканин прогресує,
Паренхіма неоднорідна.
Не так страшно відчути цю скутість,
Як нарешті від неї стать вільним.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2025
автор: Abraxas