Де утікала із під ніг,
земля, що не тримала більше,
там, пройдених вітри доріг,
гасили гіркоту тих віршів.
Що надавали слАбих сил,
продовжити дорогу знову.
Про милість день іще просив, -
ніч притягла свої окови.
І, метушню прибравши ту,
ні, не сестра, але чаклунка.
Взамін на марноту пусту,
Потроїла мої рахунки.
Поїла очі та вуста,
росою дивного безсилля.
І безсоромна і проста
мені доламувала крила.
16-18.06.2023 року.
Переклад власного віршу.
Вірш-першоджерело:
https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1006656
Ночь и крылья
Ю.Щербатюк.
Где уходила из-под ног
земля, теряя полномочья,
там ветры пройденных дорог
глушили боль прогорклых строчек.
Что придавали слабых сил
тот путь продлить на доли мига...
Пусть день о милости просил -
ночь принесла с собой вериги.
И, упраздняя суету,
являлась мнимою сестрою,
взамен на малую тщету
счет за повинное утроив
И вдоволь очи напитав
росою странного бессилья,
так беззастенчиво-проста,
мои доламывала крылья...
февраль 2016 г.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031300
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2025
автор: Юлія Щербатюк В’южен