Прокидаюсь ― за вікном зима.
Сніговій тримає срібні віжки.
І така на серці дивина...
От би хтось приніс ще каву в ліжко.
Я зсуваю теплу ковдру з пліч,
відчуваю холод, наче бритву.
І простую розпалити піч,
пошепки читаючи молитву.
Умикаю Баха, щоб лунав.
Застеляю ліжко, хоч не мушу.
І заварюю із літніх трав
теплий чай, щоб відігріти душу.
День у день звучить зимовий вальс,
на морозі вгамувались тіні.
І, здається, завмирає час,
поки Бог народжується в сінях.
Ця зима ― кудлата сивина ―
має нас собі запанібрата.
В залаштунках неба ― таїна:
надвечірня магія крилата.
Ніч така ― мов муза скрипаля.
Місяць нанизав зірок на ріжки.
Й сніговик із серцем короля
носить мені вранці каву в ліжко.
©Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031307
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2025
автор: Ольга Береза