Сонет 14 Вільяма Шекспіра. Переклад


Не  від  зірок  судилося  мені,
Хоч  і  навчавсь  секретам  астрономій,
Та  не  скажу,  чи  будуть  врожаї,
Чи  смерть  чиясь,  порушення  гармоній.
Прозріти  я  не  можу  кожен  крок,
Де  стрінеш  дощ,  грозу,  чи  може  вітер,
Чи  королям  -  не  взмозі,  від  зірок,
Майбутнє  проректи  з  небесних  літер:
В  очах  твоїх  черпаю  я  знання,
Що  і  краса,  і  правда  нерозривні,
Як  їх  передаси  у  майбуття
Відновленням  своїм  в  дочці  і  сині;
         Сумний  інакше  сенс  твого  життя  -
         Приречені  і  правда,  і  краса.
                                       07.06.2022
                   ©  Тетяна  Даніленко

Not  from  the  stars  do  I  my  judgement  pluck;
And  yet  methinks  I  have  astronomy,
But  not  to  tell  of  good  or  evil  luck,
Of  plagues,  of  dearths,  or  seasons’  quality;
Nor  can  I  fortune  to  brief  minutes  tell,
Pointing  to  each  his  thunder,  rain  and  wind,
Or  say  with  princes  if  it  shall  go  well,
By  oft  predict  that  I  in  heaven  find:
But  from  thine  eyes  my  knowledge  I  derive,
And,  constant  stars,  in  them  I  read  such  art
As  “truth  and  beauty  shall  together  thrive,
If  from  thyself  to  store  thou  wouldst  convert”;
         Or  else  of  thee  this  I  prognosticate:
       “Thy  end  is  truth’s  and  beauty’s  doom  and  date.”
                                       William  Shakespeare

Надаю  також  переклади  О.Виженка  і  Д.Паламарчука:

Не  вiд  сузір'їв  судження  мої.
Хоч  я  планетник  –  не  берусь  гадати
Про  розбрат,  війни,  голод,  врожаї,
Якої  і  коли  біди  чекати.
Тлумачити  не  стану  хід  зірок
На  кожен  день  для  кожної  людини.
І  не  скажу  царям,  мов  той  пророк,
Які  на  них  чекають  переміни.
І  тільки  зірочки  твоїх  очей
Мені  дають  підставу  провіщати:
У  зорянім  садку  своїх  дітей
Ти  завжди  будеш  радо  процвітати.
           Не  збагатишся  дітьми  –  діло  ясне:
           Твоя  планида  западе  і  згасне.
                                         Олександр  Виженко

По  зорях  я  гадати  не  бажаю,
Хай  знана  астрономія  мені,
Я  не  скажу,  чи  бути  урожаю,
Чи  голоду,  пожежам  і  війні.
Я  й  за  хвилину  наперед  не  бачу
Ні  бур,  ані  морозів,  ні  відлиг,
Царям  не  врочу  успіхів,  невдачі,
Що  в  знаках  неба  сховані  від  них.
Та  я  одне  пророчу  безпомильно,
З  очей-зірок  твоїх  читаю  те:
Квіт  правди  і  краси  цвістиме  спільно,
Як  по  тобі  нащадок  твій  зросте.
         Коли  ж  на  світі  не  залишиш  сина,
         Загине  правда  і  краса  загине.
                               Дмитро  Паламарчук

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031309
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.01.2025
автор: Тетяна Даніленко