Ти мені освідчився учора
ледь відчутним дотиком руки.
Грізне небо, як вугілля, чорне,
стало мені зоряно-легким.
Ми стрічали росяні світанки
з присмаком малини і жури,
і ховалось сонце за фіранку,
коли мліли сині вечори.
Дні пашіли білим виноградом,
солодом медів і мармуляд.
Я тобі була безмежно рада,
як і ти мені, напевно, рад…
Та чомусь сьогодні опівночі,
коли місяць став на повний зріст,
ти мені не подивився в очі
і на мить усе згубило зміст…
Ти ідеш в тумани тихо й гордо.
Без пояснень.
Просто, мабуть, час…
Взимку літа нашого акорди
пані М’ята покладе у чай.
Я тебе згадаю у дорозі
без хмарини щему і жалю —
обійму твої раптові грози.
Серпню, як же я тебе люблю!
©Ірина Білінська
21.08.2024
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031349
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2025
автор: Ірина Білінська