Вона була, як всі. Десь особлива,
І сильна, і безсила водночас,
Красива і щаслива, й нещаслива:
Сховала сина – боронив Донбас…
Чому ж була? Вона така й сьогодні.
В душі – без дна криниця доброти.
Болить їй надто горе всенародне,
Тож молиться щоразу до святих.
Не нерви має жінка, а канати,
Тримать себе навчилася в руках,
І хоч гримлять усюди канонади,
Її уже нічого не ляка.
Давно вона всі виплакала сльози,
Душа закам’яніла, та жива.
Сипнула срібла їй війна у коси,
Та ще міцна життєва тятива.
Вона не має права буть слабкою,
Тож волонтером стала для бійців,
Де кров тече неспинною рікою,
Тож Перемога і в її руці.
20.12.2024.
© Ганна Верес Демиденко
#Ганна_Верес_Демиденко
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031373
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.01.2025
автор: Ганна Верес