Тільки день промайне, нам залишиться вечір.
Той, що вчора навмисно так швидко зотлів.
Ти спитаєш “Чому люди стали як речі?”
Я промовчу ізнов, бракуватиме слів.
Тільки дощ промайне - нам лишаться калюжі
Де розстануть ущент найневдаліші дні.
Ти спитаєш “Чому люди стали байдужі?”
Я скажу “Бо втомились давно від брехні”.
Тільки раптом обох нас дорога впіймала.
Може це, чого так бракувало в житті.
Для таких, як вона завжди світу замало.
А для всесвіту всі дороги прості.
Тільки скінчиться час - ми розправимо крила
І махнем в наше небо, немов уві сні.
Як минуле своє ти сьогодні простила,
Сподіваюсь, нарешті, простиш і мені.
Тільки скінчаться знов всі твої сигарети
І нічний перехожий не палить давно.
Ти спитаєш “Чому люди, як трафарети?”
Я скажу “Кожен з них втратив власне вікно”
Тільки станеться ніч, то до тебе злечу я.
Не кажи про ціну все одно заплачу.
Ти говориш тебе люди більше не чують.
Я скажу “Кому треба - давно вже розчув”
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2025
автор: Seth