У траверсі буднів вже втратились сенси,
І барви геть скльовані гра́ками…
Ти, Той, чиє Слово народжує Всесвіт,
Невже не зарадиш сла́бкому?
Нечасто звала, не мозолила всує
Твій образ, скрізь світлом просякнутий.
Невже Ти насправді ніко́го не чуєш?
Мовчить. Небу б тільки плакати.
І плачуть дома, і гілки на деревах,
Як діти, що стомлені стра́хами,
І сива трава, і щілини на цеглах,
І кроки, мов в кришку цвяхами.
Аж раптом під ноги дитячий малюнок -
Чверть сонця з весняними маками
І крейдою надпис: "Я тебе лю́блю."
Невже?
Я не вірю…
Дякую!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031506
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.01.2025
автор: Емма Конвалiя