Моя неспішна, чергова розмова з собою.
Ну що? Дочекалась? Й надалі сама?
Минули роки, хто є поряд з тобою? Ти ж наче заміжня. Є діти, сім'я.
Чому ти засмучена, в чому причина і що так гнітить, ти сама не своя?
Чому знову й знову в очах "ніч полинна"? Приховані сльози, ридає душа?
Спинись, озирнися, і спробуй довкола розгледіти те - задля чого жила.
Воно так завжди є, що крутиться коло, періодів віри, жалю й забуття.
Все було: бажання, надія, натхнення, прекрасне, чудове, палке почуття.
І подих в останнє і втрачена віра, і біль що до краю наповнив життя.
І знову, без злету, і знову потиху, латала із клаптиків своє буття. На осліп, зі страхом, немов би із прірви, тягнула в майбутнє вже нове життя.
Що до любові? Достатньо є в тебе. Скеровує вчинки, дає забуття. Були й теплі дні у колі родини. Була й неймовірна спокійна пора.
Чого ж стільки болю, чому ж так щоночі? З собою розмова про сенси життя? Чому ця самотність, чому при всій СИЛІ, безмежно ранима, жіноча душа?
Щоночі розмова, сама із собою. Я сильна, я зможу, я в себе одна. І сльози в подушку, щоб ніхто не помітив. Самотня -заміжня. Це факт із життя.
Присвячую.Нам
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031554
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2025
автор: Димна