-Вот скажи мені, Штефане,
Чи колись кінец настане,
Чи так довго бу́де,
Що невчені люди
Будут керувати
Й вказівки давати
(в чім анальфабети).
Чи якісь секрети
Вони такі знают,
Шо всюда сє пхают?
Вот, приміром, нє поставлєт
Керувати шпитале́м.
Як ти думаєш? Чи більше буде
В хворих й лікарів проблем?
До хірурга прийду я
Й буду му казати,
Шо він має бідакови
В шлунку відтинати.
Які пити всім піґулки,
Шо в защик набрати,
Як то траба класти пломби
Й пеньки корчувати.
- Шо ти, Йване, терендиш!
Де тому сє взєти?
Та то траба клепку мати,
Би таке щось втєти.
Тра сє вчити пару літ,
Захистити синий квіт,
Попрахтикувати,
Аж тоди сє брати
До справи-поради,
Бо не даш си ради.
-А шо в нас сє нинька діє?
Жне зовсім не той хто сіє,
Тай сіют не так
І жнут аби-як.
- Так, Їване, так, Їване,
Відчуттє маю погане,
Корабель на рифи йде,
А штурвал в кого буде?
В кока? Капітана?
Чи бурє багряна
Понесе на скали,
Бо так скерували?
- Не тонули й не потонем,
Рифи оминемо,
Бо надіялись на себе
І тепер буде́мо.
Виправимо корабель,
Вийдем на фарватер
Недарма віки нас вчила
Наша Альма-матер!
22.01.2025 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2025
автор: Олекса Терен