Паде на обличчя небесна вода,
Маскує рясні та непрошені сльози.
Непевна калюжами тиха хода —
Як натяк "на груди узятої" дози.
Не п'яна ця жінка. Важкий їй тягар
Зім'яв ще недавно розправлені крила.
А дощ цей — воістину поміч із хмар,
Бо стримати сльози пекучі несила...
Хтозна, може, завтра засіється день,
І "вмиє" обличчя їй сонячний ранок,
Й раптово впаде нове щастя до жмень,
Коли після сну вона вийде на ґанок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031620
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.01.2025
автор: Патара