Федеріко Ґарсіа Лорка Ґо́нґорський сонет

[b]Ґо́нґорський  сонет,  в  якому  поет  шле  голуба  своєму  коханню  [i][/i][/b]
Голуба  Турії  до  тебе  посилаю,
з  очима  ніжними  і  оперінням  білим,
з  ним  лаври  Греції  пришли  і  вилий
вогонь  кохання  тихого,  де  я  гуляю.

Його  чесноти  щирі,  він  приємну  шию  має,
з  подвійною  каймою  лагідної  піни,
на  ній  туман,  перлини  і  тремтливий  іній
свій  слід  далекими  вустами  залишає.

Хай  твого  білого  волосся  він  торкнеться
і  серце  снігову  мелодію  почує,
яка  на  твою  вроду  краплями  проллється.

Так  моє  серце  уночі  і  вдень  з  тобою,
ув'язнене  кохання  із  темниці  рветься,
коли  тебе  не  бачить,  плаче  і  сумує.  
[i][b]Лу́їс  де  Ґо́нґора-і-Арґоте[/b]  (1561  -1627)  —  "іспанський  Гомер",  упродовж  тривалого  часу  вважався  незрозумілим,  темним,  недоступним  простому  читачеві.  Сонети  Ґо́нґори  вирізнялися  яскравим  поетичним  новаторство,  утвердженням  ґо́нґоризму  як  поетичного  стилю.  Розвиваючи  жанр  сонета,  зразки  якого  створив  Петрарка,  Ґо́нґор  підсилив  ліричний  темперамент,  ускладнив  структуру  строф,  розширив  теми  сонетів  (любовні,  еротичні,  бурлескні,  сатиричні,  хвалебні,  епітафії  і  т.д.),  ускладнив  гіперболи,  використовував  несподівані  метафори  та  інтимно-розмовні  інтонації.  Не  порушуючи  принципів  петрарківського  сонету,  Ґо́нґора  створив  сонетний  стиль  перебільшеного,  гіпертрофованого  петраркізму.  
[i]Турія[/i]  -  річка  довжиною  280  км  у  Валенсійській  долині,  яка  протікає  біля  міст  Куенка  та  Альбасете  (вони  присутні  в  поезії  Лорки)  і  біля  міста  Валенсія  впадає  в  Середземне  море.[/i]

[b]Federico  García  Lorca  Soneto  gongorino  en  que[/b]  
el  poeta  manda  a  su  amor  una  paloma
Este  pichón  del  Turia  que  te  mando,
de  dulces  ojos  y  de  blanca  pluma,
sobre  laurel  de  Grecia  vierte  y  suma
llama  lenta  de  amor  do  estoy  pasando.

Su  cándida  virtud,  su  cuello  blando,
en  limo  doble  de  caliente  espuma,
con  un  temblor  de  escarcha,  perla  y  bruma
la  ausencia  de  tu  boca  está  marcando.

Pasa  la  mano  sobre  tu  blancura
y  verás  qué  nevada  melodía
esparce  en  copos  sobre  tu  hermosura.

Así  mi  corazón  de  noche  y  día,
preso  en  la  cárcel  del  amor  oscura,
llora,  sin  verte,  su  melancolía.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031706
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2025
автор: Зоя Бідило