Не можна було із нею жити
Можна було лише любити
Не можна було її обіймати
Залишилось лелекою стати
Проміння давно усе в долонях
Дощі, вітрисько і навіть сонях,
Стру́ни душі, долонь і серця
Навіть очей глибокі озерця …
Вона біжить. Я не озираюсь
Я тут в цьому мареві снів залишаюсь
Я тут, де мене ніхто не чекає
Я тут, де в душі обпікаюсь
Розкинула руки. Злітаєш.
Мене ти уже не чекаєш.
Літатиму там десь високо над тобою
Ти кличеш: лелеко! Кивну головою …
Не можна було із нею жити
Можна було лише любити
Не можна було її обіймати
Мені залишилось лелекою стати
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031727
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2025
автор: Дружня рука