Жінка- це шедевр неписаної книги.
Щоб описати , треба все життя.
Промандрувати з нею всі дороги,
Щоб сколихнулись ніжністю серця.
Даремно намагаємось збагнути,
Чому вона усміхнена чи зла,
Чому в хвилині може враз радіти,
А тут уже сьозинку витира.
Причин багато: син приишов додому
Згорьовании, зажурении, мовчить.
А жінка-мати вже иого долоні
До серця свого горне у ту ж мить.
А тут уже і донька запізнилась,
З побачення приишла не в ті часи.
І серце матері вже маиже зупинилось.
Сварити думала, а тут звучить "прости".
Онуки...Що можна нам сказати.
Вони лиш радість в ріднии дім несуть.
А ми лиш можемо залюбувати,
Бо рідні вони вдвічі- в цьому суть.
На крилах ми несем дітеи кохання.
Про них одні думки- цеи невимовнии біль.
Мрії одні із вечора до рання,
Щоб в щасті и радості цеи витвір долі жив.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2025
автор: Надія Тополя