* * *
Ось місце проміж деревом і тінню,
ось місце проміж спрагою й ковтком,
над прірвою вірш на межі падіння -
а ми висячим пройдемо мостом.
Я натяк сну й дитинства коридори
освітлюю трофейним ліхтарем,
нема зізнанням певної докори:
не крàдемо, нікого ми не вб'єм,
не граємо у валянках в калюжах,
поганих не співаємо пісень,
та страх над нами забобонний кружить -
удвох жахливе робимо в цей день...
© Тетяна Даніленко
18. 02. 2024
Ілюстрація - картина Марка Шагала "Рожеві коханці", 1916
* * *
Вот место между деревом и тенью,
вот место между жаждой и глотком,
над пропастью висит стихотворенье, —
по мостику висячему пройдем.
Потемки сна и коридоры детства
трофейным освещаю фонарем,
и от признаний никуда не деться:
не убиваем, ложек не крадем,
не валенками шлепаем по лужам,
не песенки запретные поем,
но, ощущая суеверный ужас,
мы делаем ужасное вдвоем…
Людмила Улицкая
1996
Вірш з роману дмили Улицької "Медея і її діти"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031816
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2025
автор: Тетяна Даніленко