Чи торкнемося до весни
Кволим паростком сподівання,
Що немає на нас вини
За розгубленість у поранні,
За тягар занімілих слів
У застиглому в грудях вірші,
І за гарт,що в пітьмі змалів,
І за звичку миритись з гіршим?
Чи відчуємо ту весну,
Що колись - таки в небі блисне?
Чи розгледімо даль ясну
В небі тихім і благовіснім
Крізь провалля пустих очей?
Запитання - піском крізь пальці.
Все це - посмак гірких ночей
І сум'яття в душі бувальця.
Бо на попіл оберне сніг,
Як в омані, зима - сновида,
Ніби втратила оберіг,
І покірно піде без сліду,
Залишивши в безчассі нас,
Лиш зі сховком Пандори в скриньці,
Що нагадує раз у раз:
Ми з питаннями - наодинці.
Кожен з нас на своїй війні
Та про весну звитяжну мріє,
Бо у скриньці,на самім дні,
Все ж лишилася ще Надія.
29.01.2025
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031821
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.01.2025
автор: Вадим Димофф