Моє кохання тайне, смерть живая,
Чекаю марно я від тебе звістки,
і уявляю, що зів'яла квітка
мого життя, і я тебе втрачаю.
Безсмертний вітер. Нерухомий камінь
не знає волі, не шукає клітки.
Не має серця, не відчує, звідки
холодний мед, що місяць розливає.
Розтяті вени. Як мені терпіти
голубку й тигра у твоєму тілі,
воюють кігті й лілій білі квіти.
Утіш, бо моя мова божевільна,
чи відпусти, дозволь безжурно жити,
ніч у душі зведе в пітьму могильну.
[b]Federico García Lorca El poeta pide a su amor que le escriba[/b]
Amor de mis entrañas, viva muerte,
en vano espero tu palabra escrita
y pienso, con la flor que se marchita,
que si vivo sin mí quiero perderte.
El aire es inmortal. La piedra inerte
ni conoce la sombra ni la evita.
Corazón interior no necesita
la miel helada que la luna vierte.
Pero yo te sufrí. Rasgué mis venas,
tigre y paloma, sobre tu cintura
en duelo de mordiscos y azucenas.
Llena, pues, de palabras mi locura
o déjame vivir en mi serena
noche del alma para siempre oscura.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031851
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2025
автор: Зоя Бідило