*** І. Ш.
В нас нічого не вийшло з тобою,
І минулого вже двадцять п'ять літ —
Ті юнацькі події надовго
Карбували у пам'яті слід.
Ми змінились — тепер ми дорослі,
В нас у кожного — своє життя.
Але спогади деколи й досі
Повертаються із забуття.
Я так марив тобою, так мріяв,
Що ми будемо разом — ось-ось...
Але холод надії розвіяв
І так боляче вдарив мороз.
Та я з першого разу не здався —
Я надію від льоду зігрів.
Друга спроба — і знову нещастя:
Ти не сприйняла жар моїх слів.
Після цього я вирішив: досить!
Ти вже друга у мене в житті,
Хто під корінь відмовами косить
Почуття і надії крихкі.
Як захочеш — я буду готовий,
Тільки слово скажи чи дай знак.
Але сам я не буду нічого —
Відтепер я теж гордий юнак.
І ось диво — минуло півроку
І ти раптом мене здогнала,
Стала йти біля мене. Від шоку
Я не зміг підібрати слова.
Це тривало недовго — дві хвилі,
Ти замовкла й звернула убік.
Я чекав, але ні — губи милі
Не промовили «згодна» мені.
Я не знаю, що в тебе на думці
У ту мить вирішальну було.
Ми поводились вдвох, як безумці,
Що втрачають одне одного́.
І зустрілись ми знову раптово
Через двадцять із лишнім рокі́в.
Але ти не помітила (знову!),
Що й в цей раз я очей не відвів.
Я дивився на тебе і думав:
Чи впізнаєш мене? Як сприймеш?
Чи ще є десь у серці відлуння
Тих часів. Взагалі, як живеш?..
Але ні — ти пройшла біля мене
І дивилась кудись в небокрай.
І лиш очі твої, вкрай бентежні,
Викривали тебе... Як на жаль.
Це так марно — вдавати байдужість
І дивитись очима зі скла.
Та чи є в світі та, хто цю мужність
Через стільки б років пронесла?
Не засмучуйся — я не картаю
Ні тебе, ні себе. Це життя,
І ми всі свою роль в ньому граєм...
Шкода лиш, що не вернеш літа.
Так і в нас — ми не склали той іспит,
Чомусь впевнені ми не були.
Нам про нас міг лиш хтось розповісти,
А самі ми цього не змогли.
Все лишилось на довгії ро́ки
У завислому стані речей,
Ніби й бу́ли якісь певні кроки,
Але важкість не зникла з плечей.
Так ніколи й не взнав я напевно,
Чи були́ в тебе плани, чи ні.
Чи кохала? Чи бу́ли даремні
Мої спроби зізнатись тобі?
Але раптом, якщо мене чуєш,
Чи якщо ми зустрінемось знов,
Може, дружбу хоча б зацінуєш,
Раз вже вийшла нещасна любов?
Що було, те було, і не треба
Повертатись в минуле назад.
Ми пройшли довгу відстань під небом,
І чимало в нас бу́ло завад.
Тож давай, може, просто забудем
Всі ті ігри, що грали ми в них.
Станем просто знайомим чи другом —
Так буває у справах земних.
Нам не треба на щось сподіватись,
Як не треба дивитися крізь скло —
Час минув, і нам треба зізнатись,
Що насправді ми варті цього.
В нас з тобою нічого не вийшло,
Але скільки було́ тих невдач!
Тож давай колись... десь... ненавмисно...
Один одному скажем: «Пробач».
28.01.2025.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031892
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2025
автор: Перун