[i]Коли слова зникають в небуття,
Коли уста шепочуть: "Чи це я?".[/i]
Зізнайся ме́ні щиро,
Чому було так дивно,
Вбачати ту людину,
Яка йому є мила.
Як поспіх від скорботи
Знайшов страшні ті ноти.
Яким колись був образ,
Вдивляючись в ті очі.
Колись, як угадаєш
Причину мого стану,
Я весело всміхатимусь,
Висячи над брамою.
Як хочеш, розкажи всім,
Від чого я втомився.
Поскаржись на діброву,
Чому не був здоровий.
Знайди одну причину,
Чому так склалась доля.
А поки підготуюсь,
Скажи, як прагнеш крові.
Як все ще досі хворий,
Знеможений, поволі,
Схилившись до труни,
Заплачеш: "Де це ми?".
А може, глянь на небо
У тіні від тополі,
В пориві сонця вітру,
Розпливчасто і стерто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031922
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.01.2025
автор: Ясен