Одного осіннього ранку 1983 року Віктор Інфантес увірвався до мого кабінету в CSIC (ісп. Consejo Superior de Investigaciones Científicas, CSIC - Вища Рада з Наукових Досліджень) на вулиці Дюке де Медінаселі з криком: "Це в мене! Це в мене!". Коли він заспокоївся і зміг говорити чіткими і з розумілими словами, він розповів мені, що це в нього, а саме написаний конкретною рукою Даніеля Айзенберга, експерта з лицарських книг і на той час уже палкого лорколога, рукописний примірник з одинадцяти сонетів, які Лорка в 1937 році назвав "сонетами темного кохання", давши їм таку назву раз і назавжди. Такий вишуканий делікатес не був опублікований у повному обсязі з невиправданих причин, і нам спало на думку відкрити скриньку Пандори, підготувавши включення цих сонетів до збірки Лорки, виготовити їх піратське видання (з примірника, який привіз із собою Віктор), звісно, максимально утаємничений, щоб уникнути прикрих покарань з боку діючої законності. У грудні 1983 року побачили світ 250 примірників нашого піратського видання "Сонетів темного кохання" (1935-1936), яке ми з юнацькою гарячковитістю поспішили опублікувати, щоб якомога швидше відправити їх із Гранади до впливових діячів іспанської культури, що зробить неминучою пулікацію цього чудового з літературної точки зору матеріалу у найближчому майбутньому, незважаючи на всі упередження. Сьогодні, коли примірник від цієї явно бунтівної видавничої компанії з’являється на ринку секонд-хенду чи на аукціоні, вартість нашого дуже скромного 24-сторінкового буклета, надрукованого в Оканьї, досягає астрономічних цифр. Це змушує мене задуматись над тим, наскільки ми з Інфантесом були недалекоглядними, не зберігши принаймні десять чи дванадцять примірників того editio princeps (лат. "перше видання", перше друковане видання, раніше поширюване тільки в рукописах) кожен, але ми так прагнули оприлюднити таку чудову серію заборонених сонетів, що не думали про це. Коли я пишу ці рядки, Віктор Інфантес перебуває на іншому боці дзеркала життя, присвяченого книгам і приправленого численними й глибокими ерудиціями, тож мені одному випало переповісти історію – він уже зробив це за час усього свого життя, одного разу, також сам - нашу пригоду зі збіркою цих одинадцяти любовних сонетів, загалом сумних і в основі своїй, без сумніву, геніального Федеріко. Я також відзначаю отримання в 2021 році нагороди імені поета з Фуенте Вакерос, яку мені вручив мер Гранади в травні 2022 року.
З іншого боку, я пропоную одинадцять дивовижних сонетів темного кохання в тому порядку, в якому вони з’явилися в нашому виданні 1983 року. Це спосіб віддати шану нашому піратському виданню і, перш за все, пам’яті того молодого чоловіка. який пішов у безвість, який увірвався в мій офіс у CSIC з криком? "Це в мене! Це в мене!" сорок років тому, а зараз живе в районі бібліографічного раю.
Мадрид, 19 червня 2022 р
[b]Nota del editor Luis Alberto de Cuenca[/b]
UNA MAÑANA DEL OTOÑO de 1983 irrumpió Víctor Infantes en mi despacho del CSIC (ісп. Consejo Superior de Investigaciones Científicas, CSIC)de la calle Duque de Medinaceli y me dijo: «¡Lo tengo! ¡Lo tengo!». Tan pronto se calmó y pudo articular palabras precisas y razonables, me dijo lo que tenía, a saber, una copia a mano, quizá procedente de una mano concreta, la de Daniel Eisenberg, experto en libros de caballerías y por aquel entonces ya ferviente lorcólogo, de los once sonetos a los que se refirió Aleixandre en 1937 como «sonetos del amor oscuro», acuñando ese título de una vez por todas y para siempre. Tan suculento manjar inédito no había sido publicado en su integridad por motivos injustificables, y se nos ocurrió, con objeto de abrir la caja de Pandora y conseguir que esos sonetos se incorporaran al acervo lorquiano, urdir una edición pirata de los mismos (a partir de la copia que traía Víctor consigo), lo más enmascarada posible, eso sí, a fin de evitar molestas represalias por parte de la legalidad vigente. Y en diciembre de 1983 vieron la luz los 250 ejemplares de nuestra edición pirata de los Sonetos del amor oscuro (1935-1936), que editamos deprisa y corriendo, con ímpetu juvenil, para enviarlos cuanto antes desde Granada a personalidades importantes de la cultura española, haciendo inevitable que material tan espléndido desde el punto de vista literario acabara publicándose en un inmediato futuro, pese a todo prejuicio. Hoy en día, cuando sale en el mercado de viejo o en una subasta algún ejemplar de aquella empresa editorial a todas luces bucanera, nuestro modestísimo cuadernillo de 24 páginas impreso en Ocaña alcanza cifras astronómicas. Eso me hace pensar en lo radicalmente idiotas que fuimos Infantes y yo al no quedarnos, por lo menos, con diez o doce ejemplares de aquella editio princeps cada uno, pero nos urgía tanto dar a conocer tan maravillosa serie de sonetos proscritos que no pensamos en ello. Cuando escribo estas líneas, Víctor Infantes ha cruzado al otro lado del espejo, después de una vida entregada a los libros y sazonada de múltiples y profundas erudiciones, con lo que me ha tocado a mí en solitario la tarea de volver a contar —él ya lo hizo en vida, en alguna ocasión, también en solitario— nuestra aventura con la colección de estos once sonetos de amor, resuntamente oscuros y en el fondo clarísimos, del genial Federico. Conmemoro también con ello la obtención por mi parte en 2021 del premio que lleva el nombre del vate de Fuente Vaqueros y que me entregó el alcalde de Granada en mayo de 2022.
En otro orden de cosas, ofrezco los once prodigiosos Sonetos del amor oscuro en el orden en que aparecieron en nuestra edición de 1983. Es una manera de rendir homenaje a nuestra edición pirata y, sobre todo, a la memoria de aquel joven, hoy desaparecido, que irrumpió en mi despacho del CSIC diciendo «¡Lo tengo! ¡Lo tengo!» hace cuarenta años y que ahora vive en el distrito bibliográfico del cielo.
Madrid, 19 de junio de 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1031996
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.02.2025
автор: Зоя Бідило