Вже не вперше захід сонця загорає небокрай
А в серці лиш тиша, тиша й печаль
Там він стоїть - суворий між полів
І кожен його крок, мов пісня вітрів.
Він йде крізь бурю й крізь гради в окопах
В очах його - відгукується «вона».
Він знає, життя мов тонка натягнута струна
Та він не схибить, бо в серці батьківська весна.
Його слова мов непохитна скеля є в мені.
Що варте є життя без честі? В темряві й пітьмі?
І хоч тепер він десь далеко між вибухів й зір
Та кожен крок його - мов серця вічний дзвін.
Вночі я бачу сни — як він в пітьмі і в вогні
Несе надію цьому світу, втомленій землі,
І кожен його крок мов пісня й крик.
Про те, що варто жити навіть там —
Де б’є життя в тупик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032140
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.02.2025
автор: Олена Куньовська