Ні острахи, ані душа провісна,
Ні Всесвіт сам, що лине в майбуття,
Не скажуть час, коли кохання пісня
Дійде свого природного кінця.
Вже смертний місяць пережив затмення,
Своїх пророцтв авгури відреклись,
Все огорнулось ясності знаменням,
І світ оливам шле благую вість.
Моє кохання навіть смерть здолає
З краплинами цілющого часу,
Хай з безсловесних смерть врожай збирає -
Я ж в цих рядках себе переживу.
І ти зі мною житимеш в віршах,
Коли й царів гробниці зійдуть в прах.
05.07.2024
© Тетяна Даніленко
Ілюстрація - "Портрет Емілії Фльоге", Густав Клімт. 1902
На цей переклад створена пісня, музика та виконання НМ ОКТАВА. (Авторські права належать Тетяні Даніленко):
https://oktava.me/song/66ec14016d1ec952dfc95d4a
Not mine own fears, nor the prophetic soul
Of the wide world dreaming on things to come,
Can yet the lease of my true love control,
Supposed as forfeit to a confined doom.
The mortal moon hath her eclipse endured
And the sad augurs mock their own presage;
Incertainties now crown themselves assured
And peace proclaims olives of endless age.
Now with the drops of this most balmy time
My love looks fresh, and death to me subscribes,
Since, spite of him, Ill live in this poor rhyme,
While he insults oer dull and speechless tribes:
And thou in this shalt find thy monument,
When tyrants crests and tombs of brass are spent.
William Shakespeare
Переклади Віктора Марача і Олександра Грязнова:
Ні страх мій власний, ні душа пророча
Землі в передчутті прийдешніх змін
Любов мою не спинять, не відстрочать,
Якій, здалось, не встати вже з колін.
На зло всім передбаченням брехливим,
Затемнення здолавши й небуття,
Шле місяць нам надію, і оливам
Мир обіцяє й світле майбуття.
Любов моя цвістиме разом з ними,
Я ж буду вічно жити в цих рядках,
А племена залишаться німими –
Розвіється їх безсловесний прах.
І ти переживеш, на заздрість їм,
Гробниці і герби в рядку моїм.
Віктор Марач
Ні власний страх, ані пророчий зір
У майбуття задивленого світу
Не можуть знати, до яких же пір
Я збережу любов несамовиту.
Вже смертний місяць пережив своє
Затемнення, – на зло чуткам брехливим, –
І зрозуміли ми: надія є,
І довгий мир обіцяно оливам.
І навіть Смерть тепер підвладна нам:
Хай я помру, та в віршах я воскресну.
А забуття страшне лиш племенам,
Що грамоти не знають, безсловесним.
І ти переживеш в рядках моїх
Вінці тиранів і надгробки їх.
Олександр Грязнов
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032384
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.02.2025
автор: Тетяна Даніленко