Весні прийти б... Щоб в ній - кінець розлуці.
Ти поруч. І моє бажання в тому,
Щоб зняти піклуванням з тебе втому.
Не легко буде. Плечі стрепенуться
Від рокоту заобрійного грому.
Та піде дощ, і змиє слід від солі,
З лиця стікатимуть краплини тихо.
Блаженна мить, небачена утіха
Стояти поруч нам без парасолі.
О, як же довго я просила - дихай!
Здійметься райдуга за обвідом висоток,
Яскрава, як на полотні Куїнджі.
Та ніби знак оманливого кітчу
Під нею обгорілі чорні соти:
Фасад розбитий, злодіяння свідчий.
А ще всього, чого могло не статись,
Та сталося, небачене й жахливе:
Рокованість вогню, заліза зливи,
А в них - щоденні непоправні втрати.
Завізно мелють Божі жорна мливо...
Весні прийти б у заново почате
Життя, де лиш би громом гуркотіло
Весняне небо, краплями дозріле,
Й щоденною любов'ю лікувати
Душі страждання і знемогу тіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1032467
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.02.2025
автор: Горова Л.